Yo, наркоманы! Ку! Сегодня я расскажу вам историю про мой последний залип и купленные мной шишки марихуаны!
Давно я не встречался со своей братвой и чуйка у меня сразу настроилась на кайф! Чего уж там, если честно, хотелось побыть в маленьком трэвэл девайсе. Но вот беда, закладки у меня кончились! И тут мне мой друг подкидывает идею – давай купим шишки марихуаны и закатае́мся нах́с! Решили выбраться в святое место наркотиков – социальные сети, чтобы показать всем, какими мы крутыми наркоманами!
Так что, мы двинулись в темную глубину интернета и нашли закладку с предложениями поставщика шишек. Но проблема была в том, что нам пришлось погнаться за этой закладкой, потому что она постоянно менялась. Видимо, свои шишки держат в тайне, чтобы не слили копам. Но не су́да́ мне, копы! Я – настоящий шишконос!
Когда мы наконец-то достали закладку, башня начала мне трещать. Чуйка подсказывала мне, что нас ждут головокружительные приключения. Мы выбрали дилера, и это был профессионал с большой буквы «Б»!
Звонок, встреча, денежный перевод – и вот они, наши долгожданные шишки! Внешний вид был просто пиздец, красота! Я чувствовал, как моя чуйка обнимает всю комнату. И тут мы решаем покурить это счастье!
Испаритель у нас был классный, свежеприготовленный из микроволновки. Я откручиваю крышечку, загружаю жидкий порох – эфедрон! Включаем этаминал натрия в дальнем углу комнаты, чтобы создать красивую атмосферу. А потом, с широкой ухмылкой на лице, я нажимаю на кнопку. И вот оно – наше путешествие в рай начинается!
Каждая чека – это новое наслаждение. Столько всяких эмоций и мыслей проносится в голове, что она становится настоящей башней, ощущения просто апогей! В социальных сетях мы себя чувствуем настоящими героями, наверное, как наркоманы из Голливуда!
Мы пишем посты, делаем селфи с шишками и пытаемся перелететь через экраны виртуального мира. Но самое забавное – наблюдать за реакцией людей. Они сразу начинают прямо на глазах пиздец офигевать! Нам нравится их шок и неожиданные комменты. Мы чувствуем себя настоящими звездами наркотического шоу!
Но я лежу на кровати, глядя на потолок, и задаюсь вопросом: а что после этого? Это все равно, что пустая радуга, которая на самом деле ничего не значит! Так что давайте не забывать, что наша жизнь – это не только сети, шишки и наркотики.
Peace, наркоманы!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...